Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 року Справа № 905/8677/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Шевчук С.Р., суддів:Акулової Н.В., Владимиренко С.В. - доповідач,розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 08.04.2014р.у справі№905/8677/13 господарського суду Донецької областіза позовомДержавного підприємства "Донецька залізниця"доПублічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь"простягнення 954,36 грн.за участю представників

позивача: не з'явились

відповідача: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Донецька залізниця" звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" 954,36 грн., з яких: 2,40 грн. - плата за користування вагонами, 872,88 грн. - плата за маневрову роботу; 79,08 грн. - збір за телеграфне повідомлення.

Рішенням господарського суду Донецької області рішенням від 11.02.2014р. у справі №905/8677/13 (суддя Забарющий М.І.) позовні вимоги Державного підприємства "Донецька залізниця" задоволено в частині стягнення 2,40 грн. плати за користування вагонами та 872,88 грн. - плати за маневрову роботу та відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення 79,08 грн. збору за телеграфне повідомлення.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.04.2014р. (колегія суддів у складі головуючого судді Шевкової Т.А., суддів: Бойченка К.І., Чернота Л.Ф.) рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2014р. скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення 2,40 грн. плати за користування вагонами та 872,88 грн. плати за маневрову роботу та відмовлено Державному підприємству "Донецька залізниця" у задоволенні позову у цій частині. В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2014р. залишено без змін, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Державне підприємство "Донецька залізниця" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.04.2014р. скасувати та залишити без змін рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2014р.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.03.2013р. станцією Сартана Донецької залізниці за міжнародною залізничною накладною СМГС №48459705 прийнято до перевезення на станцію Валуйки Південно-Східної залізниці Російської Федерації вагон №61094264 із вантажем - швелери без подальшої обробки із заліза або нелегованої сталі. По прибуттю на прикордонну передавальну станцію Куп'янськ - Сортувальний зазначений вагон був затриманий екологічною службою та відставлений зі складу потягу для проведення радіологічного контролю о 19-30год. Судами встановлено, що після його проведення о 23-10год. вагон №61094264 направлений за призначенням, що засвідчено актами загальної форми № 3161 та №А342.

Предметом спору у даній справі є вимоги Державного підприємства "Донецька залізниця" про стягнення з відповідача 2,40 грн. плати за користування вагонами, 872,88 грн. плати за маневрову роботу та 79,08 грн. збору за телеграфне повідомлення.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з вимогами ч. 4 ст. 909, ч. 1 ст. 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначається транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 Постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження Статуту залізниць України" від 06.04.1998р. №457 визначено, що статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. У п.5 зазначеного нормативно-правового акту визначено, що нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно § 1 статті 11 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, відправник повинен додати до накладної супровідні документи, необхідні для здійснення митних та інших правил. Розділ 2 статті 11 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення передбачає, що відповідальність відправника перед залізницею за наслідки, що виникли у результаті відсутності, недостатності чи неправильності супровідних документів та у разі затримки перевезення через ненадання цих документів має сплатити залізниці штрафи та збори.

Відповідно до §7 статті 21 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, якщо під час перевезення або видачі вантажу з вини вантажовідправника або вантажоодержувача виникнуть перешкоди до його перевезення або видачі, то залізниці сплачуються всі витрати, що понесені нею за затримку перевезення або видачі. Якщо такі перешкоди виникнуть на дорозі відправлення, то платежі по таким витратам розраховуються відповідно до внутрішніх правил та тарифів, що застосовуються залізницями для таких перевезень. Всі платежі по вищезазначеним витратам вписуються до накладної та стягуються з відправника, одержувача або платника (експедиторської організації, фрахтового агента тощо) в залежності від того, хто з них здійснює оплату провізних платежів.

Відповідно до п.1.8 Розділу ІІІ Наказу Міністерства транспорту та зв'язку України "Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги" №317 від 26.03.2009р. за маневрову роботу, що виконується локомотивом залізниці не одночасно з подачею або забиранням вагонів на вимогу власника під'їзної колії, вантажовласника або порту, яка оформлена пам'яткою про подавання/забирання вагонів (форми ГУ-45), із зазначенням у ній часу, протягом якого виконувалась маневрова робота, нараховується збір у розмірі 292,6 грн. за кожні півгодини роботи локомотива, рахуючи неповні півгодини за повні. До такої роботи належать: переставляння вагонів з одного вантажного фронту на інший, переміщення вагонів на фронті; подача вагонів на ваги і для дозування; прибирання вагонів після зважування та дозування; у випадках, коли навантаження або вивантаження виконується в присутності локомотива залізниці (подача стисненого повітря від локомотива тощо); інша маневрова робота з вагонами на станціях, під'їзних коліях та інших місцях незагального користування.

Пунктом 4 Наказу Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил користування вагонами і контейнерами" №113 від 25.02.1999р. визначено, що відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватися працівником станції і вантажовласника щоденно або в періоди пред'явлення їх станцією до розрахункового підрозділу, що встановлюються начальником залізниці.

Як вірно зазначено судами, ст. 319 Митного кодексу України визначено, що товари, що переміщуються через митний кордон України, крім митного контролю, можуть підлягати державному санітарно-епідеміологічному, ветеринарно-санітарному, фітосанітарному, екологічному та радіологічному контролю.

Відповідно до ч.8 ст.319 Митного кодексу України при вивезенні товарів за межі митної території України радіологічний контроль може здійснюватись в митних органах відправлення при завершенні митного оформлення або у пунктах пропуску через державний кордон України при завершенні митного контролю товарів.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що товар, який переміщувався у вагоні №61094264, за маневрову роботу з яким позивачем нараховано спірні 872,88 грн., підлягає обов'язковому радіологічному контролю.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно наявних у матеріалах справи пояснень Державної екологічної інспекції у Харківській області стаціонарний прилад радіоконтролю встановлено лише на коліях ввезення вантажів на митну територію України, відтак, залізничні вагони, що вивозяться за межі митної території України не мають можливості проходження експрес-контролю стаціонарними приладами радіологічного контролю, у зв'язку з чим частина експортних вантажів, радіологічний контроль яких не був здійснений в митних органах відправлення, для здійснення радіологічного контролю безпосередньо у пункті пропуску вагони із зазначеними вантажами подаються станцією Куп'янськ-Сотувальний на окремі колії на яких здійснюються будь-які контрольні операції з дотриманням безпечних умов праці. Час здійснення радіологічного контролю вагону з вантажем не перевищує 15-20 хвилин.

Як перевірено судом попередньої інстанції наявні у матеріалах справи Акти загальної форми №№3161, А342 від 08.03.2013р. засвідчили проведення радіологічного контролю та затримки вагонів з перевищенням часу, необхідного для проведення такого контролю.

Крім того, апеляційним господарським судом, у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивачем не надано доказів направлення вимоги власника під'їзної колії або вантажовласника, телеграми про затримку та випуск вагонів надані після відправки вагонів і після проведення радіологічного контролю.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що матеріали справи не містять ні протоколів радіаційного обстеження, ні витягу з журналу реєстрації та проведення екологічного контролю підконтрольних вантажів і транспортних засобів, що перетинають державний кордон України, ні документів, які б свідчили про складання позивачем відомостей плати за користування вагонами відповідно до вимог зазначеного вище наказу Міністерства транспорту України №113 від 25.02.1999р.

Відтак, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду про недоведеність нарахованих позивачем плати за маневрові роботи та за користування вагоном.

Одним з основних принципів господарського судочинства є змагальність сторін, зміст якого згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України полягає у тому, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Водночас, ст.43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Частиною 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України визначено, що касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази. Ці обмеження обумовлюються метою касаційного перегляду, яка полягає в перевірці застосування норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням зазначеного вище, а також зважаючи на те, що доводи заявника касаційної скарги не спростовують висновків суду попередньої інстанції та зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на зазначені вище положення Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що під час вирішення спору, судом апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, а норми права застосовані вірно.

За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115,1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Донецька залізниця" залишити без задоволення, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.04.2014р. у справі №905/8677/13 - без змін.

Головуючий суддя:С. Шевчук Судді: Н. Акулова С. Владимиренко